Казанська Височинівська ікона отримала назву за основним місцем перебування у селі Височинівка (нині село Пролетарське Зміївського району Харківської області) поблизу міста Зміїв.

Згідно з переказами, за царювання імператора Петра I на місці майбутньої Височинівки був сосновий бір, що належав казенному відомству. Для його охорони з міста Чугуєва були надіслані нижчі військові чини – пушкарі. Їх розподілили по одному на ділянку, де вони селилися у самостійно збудованих сторожках разом із сім'ями. На одній із ділянок серед боліт, на березі річки. Мжи, жив пушкар із дружиною, дітьми та немічним сліпим батьком на ім'я Стефан, який пересувався на милицях за допомогою 10-річного онука-поводиря. Одного разу на околиці лісової ділянки, на болотяній купині, пушкар побачив ікону Божої Матері, що випромінює яскраве світло. Піднявши її, він виявив, що на місці ікони забило джерело. Пушкарь приніс ікону в хату і поставив на полицю до домашніх ікон. Якось під час жнив, коли всі пішли в поле, залишивши в хаті Стефана з онуком, від ікони заструменіло яскраве світло. Хлопчик перелякано сказав дідові, що в кутку щось горить. Сліпий старий, боячись пожежі, насилу зліз із печі і, абияк дійшовши до кута з іконами, раптом виразно побачив ікони, оздоблення хати і відчув, що ноги його зміцніли. Відкинувши милиці, він опустився на коліна з подячною молитвою. Домочадців, що поверталися з поля, старий зустрічав стоячи на порозі. Ті, увійшовши до хати, побачили згасаюче свічення ікони. Наступного ранку сім'я на чолі зі Стефаном, який тримав ікону в руках, вирушила до села Артюхівка, до церкви Архістратига Михайла. Вони сповістили священика про чудове зцілення старого, і той, вислухавши розповідь, наказав залишити ікону в храмі. Але вранці наступного дня ікона опинилась у оселі пушкаря. Священик з хресним ходом і молебним співом переніс ікону до церкви, проте на ранок вона знову була придбана на колишньому місці. Протоієрей соборної церкви міста Змієва дізнавшись про чудеса новоявленої ікони, побажав взяти її до своєї церкви, куди її і було перенесено. Однак наступного дня ікона знову стояла в сторожці, де й нарешті була залишена. У сторожку пушкаря стали приходити віруючі, багато хто отримував зцілення.

Ікона мала «6 вершків висоти і 5 ширини, написана вона давнім, грецьким іконописом на липовій дошці, з виїмкою посередині і піднесеними, начебто рами, краями. Вона є вірним зображенням Казанської ікони, з тією особливістю, що стрілчаста корона прикрашає главу Цариці Небесної».

У 1709 р. у Полтавській битві сотник Василь Іванович Височин відзначився у бою, за що був зведений до воєвод. Також йому була надана земля в Зміївському повіті, куди увійшов ділянку, що охороняється пушкарем. Височин збудував церкву (присвята невідомо) для чудотворної ікони (за іншою інформацією, у храм було перетворено сторожку пушкаря) і заснував поселення, назване Височинівка. Парафіянами храму були члени сім'ї Височина та небагато на той час поселенців. У 1736 р. Височин повідомляв Ізюмському духовному правлінню: «...сіла його Височинівки піп Михайло залишив свій прихід і живе в Зміїві, а його приходу обивателі переживають у мирських треба потребу ...». З села Артюхівка до Височинівки було перенесено (причини перенесення невідомі) дерев'яна церква Архістратига Михайла, в яку в 1762 р. було видано антимінс: «…у село Височинівку до храму Архістратига Михайла». Храм поставили на місці сторожки пушкаря, в ньому і була Казанська Височинівська ікона.

У 1792 р. через старість і сильний нахил церкви до річки перед поміщиком І. І. Ковалевським і парафіяльним священиком Димитрієм Савичем Павловим-Сільванським постало питання про необхідність зведення нового храму. Не маючи коштів, вони стали молитися перед К. В. в. про допомогу у будівництві кам'яної церкви. Повернувшись додому після молитви, Ковалевський застав родичку, яка запропонувала йому допомогу та гроші на влаштування цегельного заводу для будівництва храму. У 1793 р. було покладено заснування храму, а 22 грудня 1795 р. відбулося його освячення. Туди було перенесено К. Ст і. За переказами, під час перенесення та в наступні 3 дні ікона мироточила – з очей Божої Матері спливали сльози. Краплі збирали рушником, що зберігався біля ікони. Від закінчення сліз під правим оком Богородиці на іконі обсипалася фарба та утворилася западина. Під час читання Євангелія на молебнях рушник покладався на голови тих, хто молився, під Євангеліє. У 1830 р. священик пожертвував рушник харківському купцю, що зцілився.

Водою з джерела дома явища ікони люди омивали хворі місця і отримували зцілення. Під час холери 1831 р. на прохання жителів міста Зміїв перед іконою 2 тижні служили молебні про захист міста від недуги. У 1848 та 1854 р.р. у охопленому холерою Змієві з молебнями ікону носили по хатах і хвороба швидко відступила.

29 жовтня 1886 р. постановою Святішого Синоду при клопотанні та допомозі архієпископа Амвросія (Ключарьова) було засновано Височиновського на честь Казанської ікони Божої Матері чоловічий гуртожильний монастир. Указом Харківської духовної консисторії від 16 листопада того ж року настоятелем монастиря був призначений скарбник Святогірської Успенської пустелі ієромонах Дорофей. 8 грудня прибулих насельників монастиря з братії Святогірської Успенської пустелі зустріли хресною ходою з Казанською Височиновською іконою. При цьому зазвичай темне обличчя Богородиці стало світлим і сяючим.

Щороку 27 червня з Казанською Височинівською іконою влаштовувався хресний хід до міста Зміїв, де ікона залишалася у міському соборі до 7 липня, після чого поверталася до обителі. У 1918 р. село Височинівка було перейменовано на село Пролетарське. Монастир був розорений, ікона вважається втраченою. У низинному місці луки зберігся колодязь, що утворився дома явища ікони, біля якого відбуваються богослужіння, служаться водосвятні молебні. У Свято-Троїцькому храмі міста Зміїв знаходиться список ікони ХІХ ст.